Соняшник
У 2020 році посіви соняшнику в Україні складали 6,247 млн га, що становило майже 23% від загальної посівної площі країни. Починаючи з 2013 р. посівні площі соняшнику в Україні щороку перевищують 5 млн га.
Понад 80 % площ соняшнику сконцентровано в 10 областях, а саме: Запорізькій, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Кіровоградській, Херсонській, Харківській, Одеській і Полтавській.
Надмірне розширення посівів соняшнику призвело до того, що в багатьох господарствах його питома вага у структурі посів них площ перевищує 25–30 % замість раніше рекомендованих науковцями 8–10 %, а на попереднє місце вирощування цю культуру повертають вже через 3–4 роки. При цьому значно зростала і продовжує зростати інтенсифікація виробництва. Це безпосередньо впливає на урожайність соняшнику, яка зросла з 10 ц/га (на початку 2000х рр.) до 25 ц/га (2013–2019 рр.). Але погодні умови вносять свої корективи: сухі та жаркі умови сезону 2020 знизили середній рівень врожайності по Україні до 20,6 ц/га. Необхідність обов’язкового дотримання 8–10 річного проміжку повернення соняшнику на одне й те саме поле зумовлена високою вірулентністю грибкових, бактеріальних, вірусних хвороб та вовчка соняшникового щодо культурних рослин та здатністю патогенів до тривалого зберігання у ґрунті. Ще двадцять років тому запобігати епіфітотіям та ураженню вовчком можна було лише у випадку дотримання сівозміни. Останніми роками наявність ефективних засобів хімічного контролю бур’янів, хвороб та шкідників дає можливість скоротити період безпечного повернення соняшнику до одного разу на чотири роки, тобто насичення сівозміни соняшником у межах 25%. За даними наукових досліджень, при короткому (менше чотирьох років) терміні повернення соняшнику на попереднє місце ймовірність ураження рослин шкідливими організмами різко зростає.
Подальше збільшення частки посівів соняшнику в сівозміні (понад 25 %) може супроводжуватися погіршенням фітосанітарної ситуації. Без належного фунгіцидного захисту це призводить до зменшення врожайності та погіршення якості насіння. Останніми роками поширення хвороб та ступінь ураження ними соняшнику різко зросли. З’явились хвороби, яких практично не спостерігали в посівах, наприклад, септоріоз соняшнику (Septoria helianthi).
За умови дотримання строків повернення на попереднє місце розміщення, використання резистентних гібридів, застосування хімічних та біологічних засобів контролю шкідливих організмів можливо досягти подальшого зростання урожайності цієї комерційно привабливої культури. Хорошими попередниками можуть бути озимі зернові. До того ж, вони не висушують ґрунт на глибині понад 1 м, звідки соняшник бере вологу у другій половині вегетації. Завдяки наявній волозі у лісостепі соняшник можна вирощувати після ярих колосових культур. Також хорошими попередниками для нього є кукурудза (після мульчування її пожнивних решток) та картопля. Не можна розміщувати у сівозміні соняшник після ріпаку, хоча той покращує структуру ґрунту, що є важливим для соняшнику та зернобобових. Це пояснюється чутливістю як соняшнику, так і ріпаку та інших хрестоцвітих та зернобобових до білої гнилі (Sclerotinia sclerotiorum). Тому між цими культурами потрібно витримувати хоча б чотирирічну перерву.
Соняшник має потужну кореневу систему, тому його не слід розміщувати після культур із глибоко проникаючою кореневою системою: багаторічних трав, суданської трави, цукрових буряків. Ці культури висушують ґрунт на велику глибину, що призводить до дефіциту вологи у критичний для соняшнику період цвітіння та наливу зерна.
